Прочитайте текст і виконайте завдання
(1) Багато хто нині намагається виправдати цілком меркантильні вчинки (плагіат) «віяннями часу» та «веліннями доби» (постмодернізмом). Що ж, розберімося із цим.
(2) Проблема в грі. Точніше в зумисному небажанні розрізняти, де можна гратися, а де це порушує правила інших, серйозніших ігор. У царині письменства щось може пасувати художній літературі, але є неможливим у науці.
(3) Інтертекстуальність, що є наскрізною рисою постмодерної літератури, означає глобальну розмову автора з тими, хто писав до нього. Урешті, цей процес відомий давно - просто нині він стає особливо інтенсивним. Алюзія як натяк на текст попередника, ремінісценція, що містить більш поширене пригадування раніше написаного, відверті цитати та й художні містифікації як крайній вияв інтертекстуальності - увесь цей інструментарій інтелектуального письма має на меті якраз упізнавання тих, із ким ведемо літературний діалог. Загальна мета інтертекстуальності, тобто вкраплення одних текстів в інші, полягає в актуалізації позиції, сюжетів чи прийомів давніших авторів. А для читача це, знову ж, цікава гра: чи впізнає він приховану цитату? чи проведе паралелі й зрозуміє натяк автора? Прекрасний спосіб потішитися власною начитаністю та багатством знань - дрібка нарцисизму і для архітектора тексту, що порозкладав у тексті принадних шоколадних зайчиків, і для читачів, які їх познаходять. Повторю: сенс гри саме в тому, щоб цитати знайти й успішно згамати.
(4) У художній літературі, як і в кожному мистецтві, дозволені будь-які експерименти, адже це ігрове й довільне витворення умовної дійсності. Тому авторам ніщо тут не перепона – крім Бернської конвенції з питань авторського права.
(5) Поза умовним світом художнього твору автори існують як фізичні індивіди та правові суб'єкти. Якщо автор, за постмодерними концепціями, «помирає» як суверенний творець, то в правовому він живе ще 50-80 років після фізичної смерті. Юристи - народ серйозний добре вміють розрізняти художній твір, що бавиться ремінісценціями, і рукопис, який містить без дозволу закопіпащені сторінки.
(6) Що вже казати про науку й академічну сферу! Тут з усього згаданого вище арсеналу художніх засобів виживає лише суха цитата, яка заявляє про себе лапками, іншим шрифтом і обов'язковим покликанням на джерело. Але загальна мета тут схожа: дивіться, каже автор наукового опусу, я читав оту книгу, я знаю позицію того і того дослідника (я розумний), бачите, ця цитата підтверджує мої тези (я знову розумний), а зараз я буду полемізувати з авторитетами (я сміливий і розумний). Якщо без жартів, то лише в такий спосіб існує наукове, вивірене знання.
(7) Слово «плагіат» походить від латинського «plagiatus», що значить «украдений», і, відповідно, від «plagiare» - «грабувати», але мені завжди уявлялося, шо воно має щось спільне з англійським «plague» – «чума». У плагіату такі ж руйнівні наслідки. На відміну від художніх прийомів, описаних вище, це дослівне копіювання чужого тексту з рівночасним усуненням його автора. Плагіатник приховуватиме факт копіювання, адже такий учинок свідчитиме, що він сам не може так написати або не хоче гаяти на таке свій час. Якщо замислене йому вдасться, усі, хто чесно пишуть тексти, автоматично стають дурнями. Бо нащо ж так мучитися?
(8) Коли я писав, що є щось спільне між плагіатом і чумою, то цілком мав на увазі, що в нашій науці зараз мор - жахлива та тривала пошесть. Украй сумно, бо бачимо, що епідемія списування охопила майже весь організм нашої науки, яку й наукою в такому разі назвати складно. Але скандали, які останнім часом ми спостерігаємо, означають також, що ми бачимо хворобу як хворобу, яку треба лікувати. І я навіть вірю в доволі швидке одужання. Адже прийшли ж колись серйозні люди-юристи і таки примусили більшість «благородних піратів» після десятка-двох позовів купувати авторські права. Плагіат є кодифікованим злочином, і з ним, не сумніваймося, будуть боротися.
За Р. Семковим
Автор у тексті різновидами інтертекстуальності називає все, ОКРІМ:
А. Алюзія
Б. Ремінісценція
В. Плагіат
Г. Містифікація
Д. Цитата
(ТЗНПК 2020 року – основна сесія)