Текст А
(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...
(2) Гуманізм суспільства визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових — так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.
(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат — їм непросто вписатися в суспільну «норму».
(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має почина¬тися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.
(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як україн¬ської, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кіно- драма «Плем'я» Мирослава Слабо- шпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.
(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забез¬печення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.
(1) Нині більш ніж 5 % населення світу живуть з порушенням слуху чи глухотою. В Україні, за даними Товариства глухих, людей з вадами слуху понад 100 000. Хоча насправді їх більше, просто не кожен про це хоче говорити. І для того є причини...
(2) Гуманізм суспільства визначається за різними показниками та індикаторами, зокрема й за толерантністю в ставленні до людей з вадами здоров'я. Відсторонене ставлення українців до осіб з особливими потребами багато в чому сформувала колишня радянська система. Тоді цінували молодих і здорових — так званих «ударників праці», ентузіазм і завзяття яких мали слугувати розбудові соціалістичного світу. Саме тому за радянських часів на вулицях фактично неможливо було зустріти людей з фізичними чи психічними вадами. Таких тримали в спецзакладах, інтернатах, будинках інвалідів або ж удома.
(3) Нині попри законодавчі зміни на підтримку людей з особливими потребами, курсу на європейські цінності, прийняття декларацій і норм наше суспільство все ще відчуває пережитки минулого й повністю не готове до потенційної зустрічі з людиною, яка має виражені чи неявні вади здоров'я. Тому кондуктор з порушенням координації в автобусі, касир з глухотою в магазині або дитина із затримкою розвитку в школі видаються багатьом дещо дивним і незвичним явищем. Як результат — їм непросто вписатися в суспільну «норму».
(4) Слово «толерантність» (лат. «терпіння») у буквальному значенні характеризує вміння без виявів агресії сприймати думки, поведінку, форми самовираження та спосіб життя інших людей, що відрізняються від власних. Терпимість допомагає суспільству бути більш гуманним і справедливим до тих, хто має фізичні чи соціальні відмінності. Виховання толерантності має почина¬тися змалечку, і воно ніколи не буває зайвим або пізнім. Для цього кількох сюжетів чи публікацій у ЗМІ раз на рік недостатньо. Важлива систематична й спільна підтримка на державному, культурному й суспільному рівні.
(5) До речі, у 2015 році саме культура відіграла неабияку роль у підтримці людей з вадами слуху й зуміла привернути увагу як україн¬ської, так і міжнародної спільноти до проблеми глухих у нашій країні. На початку року в прокат вийшла кіно- драма «Плем'я» Мирослава Слабо- шпицького, яка здобула багато міжнародних нагород і за рішенням американських кінокритиків визнана найпотужнішим за впливом на глядачів фільмом року. Кінокартина викликає неоднозначні почуття, але ніхто не заперечує, що фільм порушує важливу суспільну тему й спонукає людей до обговорення.
(6) У 2016 рік Україна ввійшла зі ще однією перемогою. У Міжнародний день людей з інвалідністю Президент підписав Указ про посилене забез¬печення прав людей з особливими потребами й запропонував відмовитися від радянського слова «інвалід». Хтозна, можливо, це ще один важливий крок до безбар'єрності в суспільстві.
Текст Б
ЖИТТЯ ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА
(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому — любов.
(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких- небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».
(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність філігранно вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...
(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі — то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів — це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.
(11) «Плем'я» — плакатний арт- хаус з воістину чарівним фіналом — жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по- справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.
(12)«Плем'я» неможливо сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.
ЖИТТЯ ЗА ЗАКОНАМИ СУСПІЛЬСТВА
(7) Перший повнометражний фільм Мирослава Слабошпицького оповідає історію хлопця на ім'я Сергій, який потрапляє в інтернат для глухих. Там, як і в будь-якому закритому суспільстві, свої правила, тож ти або танцюєш під дудку ватажка банди, або отримуєш плювки в кашу. Сергій обирає перше й разом з іншими хлопцями продає поробки в поїздах, лупцює перехожих, щоб відібрати їжу, і здає в оренду дівчаток з інтернату. Але одного разу система валиться. А виною тому — любов.
(8) Звичайно, у таких складних умовах інтернатського існування прояв цього світлого почуття теж трохи не такий, як ми звикли бачити в яких- небудь романтичних комедіях. Спочатку Сергій купує любов дівчини за гроші, а потім бере її силою та й взагалі заявляє права на неї, наче вона його власність. А дівчинка мріє про поїздку до Італії, куди її збирається доправити, не інакше як у сексуальне рабство, такий собі «бізнесмен».
(9) Лаконічні, практично завжди статичні кадри, зняті, в основному, загальним планом, складаються в картини насильства й чорнухи. Та водночас фільм не створює враження нав'язливо чорнушного. Крім, мабуть, епізоду з абортом. Його тривалість і натуралістичність філігранно вписуються в канву розповіді, але для сприйняття це занадто важко...
(10) Десь до середини фільму здається, що ця картина про «глухонімих» і про їхнє нелегке життя. Запитуєш себе: чому ж якщо глухі — то відразу все погано?.. Але пізніше стає абсолютно ясно, що ця історія не стільки про глухих, скільки про людей взагалі. Мова жестів — це лише мова. Засіб вираження, зрозумілий тим, хто розрізняє значення цих жестів. Однак ті, хто не знає «коду», багато не втратять. Адже тут говорити особливо немає про що. Історія класична, і в ній усе ясно без слів. Це історія всього світу, усього людства, усіх суспільств.
(11) «Плем'я» — плакатний арт- хаус з воістину чарівним фіналом — жорстоким і шоковим, нехай і справедливим. Однак ті почуття, які виникають, коли дивишся останні кадри, не просто бентежать, ти по- справжньому дивуєшся тому, наскільки люди можуть бути безпорадними.
(12)«Плем'я» неможливо сприймати однозначно. Так, у ньому багато чорнухи, але водночас режисер не намагається вичавити з глядача сльозу, викликаючи бажання повіситися від горя прямо в кінозалі. Тут багато що сприймається відчужено, абстрактно. У цьому виявляється гуманізм автора щодо глядачів. Дивним чином у цій, таки досить трешевій, стрічці можна побачити Ромео й Джульєтту. Однак є на них паволока якогось недостатнього натхнення. Ніби ці люди застрягли на тій стадії, коли вже хочуть відчувати, але ще не готові до цього.