Текст А

(1) Війна й економічна нестабіль­ність призвели до того, що в Україні в багатьох галузях починаючи з 2014 р. спостерігається спад. Як наслідок, під­приємства стоять або зовсім закри­ваються. І якщо для великих міст це не критично, то в дрібних населених пунктах — усе інакше. Тому людям нічого не залишається, окрім як їхати на заробітки в Європу.

(2) У 2016 р. українці перевели з Польщі більш ніж 8 млрд злотих. У 2017 р. вже 13 млрд. Той факт, що в рік уведення безвізу сума так зросла, легко пояснити. Люди можуть виїхати в Польщу на пошуки роботи, щоб потім, якщо знайдуть, податися на візу. А весь цей час нелегально підробляти на прожиття. Інші взагалі ідуть з безві- зом, щоб відразу працювати, а вже потім вирішувати питання з протермі- нованим періодом перебування в ЄС.

(3) І якщо більшу частину праців­ників у віці ми ще маємо шанс повернути, то молоде покоління на 99 % можна вважати втраченим. Вони однозначно залишаться там, де в них з'являється шанс мати пристойне життя, гарну освіту, доступ до дешевих кредитів. Також сьогодні очевидно, що для молодого покоління головним є фактор соціального захисту. Вони бачать, як державний апарат працює за кордоном, і не готові погоджуватися на менше. Сучасна молодь прагне жити в країні, де існує розвинута система охорони здоров'я, а суди й правоохо­ронні органи реально захищають насе­лення, а не обраних.

(4) Станом на 2017 р. за офіційними й неофіційними каналами українці перераховують додому не менше ніж 6 млрд доларів на рік. Дехто стверджує, що надалі сума буде тільки зростати, але це зовсім не так. Пересилання кош­тів із-за кордону — це тимчасово. Щойно все налагодиться, заробітчани почнуть перевозити за кордон власні сім'ї. І це вже відбувається.

(5) Адже змінюється сама суть міграції: усе більше людей ідуть за кордон не на заробітки, а для життя. Цікаво, що, розмовляючи про статис­тику від'їздів, майже ніхто не говорить про подальший «відкат» — повернення частини працівників додому. Швидше за все, це буде просто величезне плато, яке негативно впливатиме на економіку, бо українські емігранти або багато років працюватимуть за межами країни, або взагалі назавжди залишаться там.

(6) Єдиний вихід із ситуації, що склалася, - це створення робочих місць в Україні, передусім завдяки підтримці малого і середнього бізнесу. Але одного цього кроку вже замало, щоб утримати тих, хто поки залишився. Людям треба запропонувати дещо більше - дати надію, що в Україні в них буде можли­вість для самореалізації. Створити соціальний захист, який дасть змогу конкурувати з іншими державами. І тоді українці якщо й поїдуть до Європи, то тільки туристами.

Текст Б

(1) За даними Мінфіну, станом на 2019 р. за межами України постійно працювали 3,2 мільйона українців, фактично кожен п'ятий працездатного віку. А щодо тимчасових працівників називають цифру навіть у 9 мільйонів. Окрім цього, міграція змінила вік і географію: серед заробітчан уперше почала домінувати молодь до ЗО років, а залишати домівки стали навіть мешканці столиці. За такої тенденції деякі експерти пророкують Україні похмуре майбутнє з кількома хаотично забудованими містами-мільйонниками та пусткою довкола.

(2) Серед негативного впливу виїзду населення, окрім очевидної деградації інфраструктури, експерти також називають зниження спожив­чого попиту, дефіцит соціальних фондів через брак податків, знецінення вкла­дених державою коштів в освіту людей. І головне — брак робочих рук, який гальмує розвиток власної економіки країни.

(3) Інші економісти, навпаки, наголошують на позитиві: зниження безробіття, зростання зарплат через необхідність утримати працівників, зміцнення вітчизняної валюти. Але передусім - це значні валютні надход­ження до країни. Заробітчани стають чи не головними інвесторами України: Всесвітній банк оцінює обсяги грошо­вих переказів українських трудових мігрантів додому на рівні 14 млрд доларів, а в Нацбанку говорять про 10,88 млрд доларів за 2018 р. і прогно­зують подальше збільшення надход­жень.

(4) Як розповів президент Все­української асоціації компаній з між­народного працевлаштування Василь Воскобойник, за стабільність економіки та підвищення зарплат справді варто дякувати трудовим мігрантам. «Зни­ження безробіття дійсно стимулює роботодавців до збільшення зарплат, а перекази грошей додому від трудових мігрантів дають змогу підтримувати макроекономічну стабільність України та стримують зростання курсу інозем­ної валюти. Але якщо дивитися в перспективі 5—10 років, то стає очевидним, що така ситуація не буде тривати довго. Бо більшість трудових мігрантів зробить вибір на користь чи України, чи іноземної країни, де вони залишаться назавжди», - зазначає експерт.

(5) Водночас він наголошує, що зі значною трудовою міграцією свого часу стикалися багато країн. І не завжди це мало негативні наслідки. «Наприклад, наприкінці XIX ст. майже половина населення Ірландії емігрувала з країни, що не заважає їй сьогодні бути розвиненою та інноваційною державою. У схожих з Україною умовах перебу­вають Балтійські країни, Болгарія, Угорщина. А там ще простіше виїхати на роботу до більш успішних сусідів», — каже експерт. За його словами, еконо­міки цих країн, звісно, страждають від браку робочих рук, але намагаються розв'язувати цю проблему за допомогою залучення до себе трудових мігрантів з інших країн. «Нам теж потрібно йти саме таким шляхом, бо в умовах віль­ного переміщення людей ми не можемо заборонити своїм громадянам їхати в пошуках кращого життя», — уважає він. Але для цього потрібно подолати головну причину трудової міграції — низькі зарплати.

(6) Чи знизяться темпи міграції найближчим часом? Оцінки експертів різняться. Однак усі сходяться на тому, що треба щонайменше боротися з нелегальною зайнятістю українців та працювати над вигідними для грома­дян і держави умовами.