Ознаки, які відрізняють шахрайство (ст. 190 КК України) від цивільно-правових деліктів

22 вересня 2022 р. Верховний Суд опублікував огляд правових позицій, який містить огляд актуальних правових позицій Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в галузі кримінального та кримінального процесуального права України, що містяться в постановах, внесених до ЄДРСР у серпні 2022 р.

Зокрема, ККС ВС звернув увагу на таку проблему кримінального права України як ознаки, які відрізняють шахрайство (ст. 190 КК України) від цивільно-правових деліктів.

Шахрайство (ст. 190 КК) слід відмежовувати від цивільно-правових деліктів з урахуванням того, що отримання майна з умовою виконання зобов’язання може бути кваліфіковано як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже вмомент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов’язання — не виконувати.

Якщо одна сторона договору, яка отримала передоплату для купівлі та встановлення сонячних батарей на території домоволодіння потерпілого, беручи на себе зобов’язання за цим договором, почала виконувати його умови, розпочавши певні роботи, у тому числі за власні кошти, однак припинила це робити через конфлікт із потерпілим, то це свідчить про відсутність ознак шахрайства та вказує на наявність цивільно-правових відносин між сторонами договору.

Обставини справи:
ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він шляхом обману заволодів грошовими коштами ОСОБА_2 у сумі 2000 доларів США,що згідно з курсом НБУ станом на 01.03.2016 становило 54180 грн, які потерпілий передав ОСОБА_1 як передоплату для купівлі сонячних батарей. Однак останній наміру повертати кошти та сонячні батареї не мав, чим завдав потерпілому майнової шкоди на зазначену суму.


Позиції судів першої та апеляційної інстанцій

:
місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 190 КК. Апеляційий суд змінив вирок місцевого суду в частині призначеного покарання. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Позиція ККС:
скасовано ухвалу апеляційого суду та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обґрунтування позиції ККС:
колегія суддів ККС дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки допущені апеляційним судом порушення вимог процесуального закону перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Як убачається з апеляційої скарги ОСОБА_1, останній, посилаючись на відсутність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, порушував питання про скасування вироку та закриття кримінального провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК.

Так, в апеляційій скарзі ОСОБА_1, заперечуючи вчинення ним шахрайських дій стосовно потерпілого та викладаючи свою версію подій, зазначав, що між ним та ОСОБА_2 існували цивільно-правові відносини, про що, окрім іншого, свідчить те, що в межах спільної домовленості він почав виконувати на території домоволодіння потерпілого певні роботи, у тому числі за власні кошти. У подальшому між ними виник конфлікт, а роботи були припинені.

Разом із тим, як видно з ухвали, ці доводи засудженого не були предметом перевірки суду апеляційої інстанції, який, залишаючи його апеляційну скаргу без задоволення, своїх висновків на спростування таких доводів не зробив.

Водночас, відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, слід виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство, якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов’язання — не виконувати.

Розмежування кримінально-караного злочину від цивільно-правової угоди слід проводити не по тому, як оформлені укладені між сторонами договори, а по тому, що стало результатом цієї договірної діяльності. Якщо одна сторона, приймаючи на себе зобов’язання, не має ніяких реальних можливостей і бажання їх виконувати, мова йде про шахрайство. Як убачається з досліджених місцевим судом доказів, між потерпілим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була домовленість про встановлення останнім енергозберігаючої системи на території домоволодіння, тобто останній взяв на себе певні зобов’язання та почав виконувати деякі роботи.

Отже, апеляційний суд під час перегляду справи мав з’ясувати, чи мав на меті ОСОБА_1, отримуючи від потерпілого 2 000 доларів США, привласнити ці гроші, а взяті на себе зобов’язання не виконувати.

Постанова ВС від 16.08.2022 у справі № 442/3912/19 (провадження № 51-6128км21)