Online Law school

Шлюбний договір

Шлюбний договір:
лайфхаки
Автор цієї публікації, будучи адвокатом, завжди дуже тішиться, коли клієнти вирішують свої сімейні конфлікти мирно і цивілізовано, через укладення договорів і, що найважливіше, – з чітким настроєм реально цих договорів дотримуватися. На моє скромне переконання, суд – це крайній захід і метод впливу, коли ніщо інше не допомагає.

Переписувати Сімейний кодекс і говорити про шлюбний договір через поняття-ознаки-предмет-і-метод – справа нудна і невдячна. Тому далі ви знайдете суто практичні питання і такі ж практичні відповіді.

Більше практиних порад з сімейного права можете отримати на курсі
"Про любов, страх та ненависть з юридичної точки зору"

Що можна писати?

Майнові відносини + майнові права та обов'язки подружжя
Одразу наголошуємо на слові «майнові». Тобто в шлюбному договорі, на жаль чи на щастя, не можна врегулювати, хто буде мити посуд чи з якою періодичністю потрібно виконувати «подружній обов'язок».

Ми всі знаємо, що за замовчуванням усе, що нажито в шлюбі (за окремими винятками), – це спільна власність чоловіка та дружини. Тобто навіть коли подружжя купує квартиру в шлюбі на ім'я когось одного (титульний власник), ця квартира все одно є спільною сумісною власністю обох.

Шлюбний договір дозволяє від цього правила відійти.
Золотий стандарт, який перестраховує всіх, – домовитися, що на чиє ім'я записане майно, того особистою власністю воно і буде: квартири, землі, автомобілі, корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності тощо.
Крім того, пара може передбачити у шлюбному договорі окремі бюджети (хоча колись давно один нотаріус розкритикував таку ідею: мовляв, з роздільними бюджетами це якийсь фіктивний шлюб виходить. Автор поважає висловлену нотаріусом думку, але не зовсім поділяє її. Так, Сімейний кодекс у ч. 2 ст. 61 чітко пише, що зарплата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, – це спільна власність. Утім, ч. 5 ст. 97 СК дозволяє сторонам включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. На думку автора, окремі бюджети – якраз одна з таких умов).
Пункт договору може звучати на зразок: «Сторони, користуючись правом, наданим ч. 5 ст. 97 Сімейного кодексу України, погоджуються, що заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи є особистою власністю тієї Сторони, яка їх одержала, і не набувають режиму спільної сумісної власності.»

Однак не проблема написати – проблема виконати.

Гроші – це річ, визначена родовими, а не індивідуальними ознаками (ст. 184 ЦК України). Простіше кажучи, гроші не підписані. Як подружжя має ділити готівкові кошти на «це моє, а це – твоє» і, найголовніше, як довести таке в суді? Ніяк.

А неподілена готівка точно комусь вилізе боком у разі конфліктного розлучення. Тому що одним із винятків, коли майно, нажите в шлюбі, не буде спільним, є випадок, коли це майно було придбане за час шлюбу, але за кошти, які були особистою власністю дружини чи чоловіка (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України). Чудово, коли пара вміє домовитися. Однак, якщо комусь із подружжя принципово залишити за собою майно, бо «це було куплено на мої гроші»?

Як зробити, щоб шлюбний договір реально працював, а не просто був декларацією?

Виходів бачимо два:
  • 1
    Варіант 1:
    Іменні банківські картки: одна картка – на ім'я чоловіка, друга – на ім'я дружини, третя (за бажанням) – спільна. Розрахунок за майно саме з банківської картки, а не готівкою, дозволяє чітко відстежити хронологію подій та шлях коштів.

    • Плюс – ніби все чітко.
    • Мінус – із цим треба жити: пам'ятати, слідкувати за картками й т.
      • 2
        Варіант 2:
        Коли купується майно (квартира, автомобіль) на вторинному ринку за готівку (як це і робиться у 99% випадків), у договорі купівлі-продажу слід додатково вказати, що на підставі домовленості, встановленої у шлюбному договорі між подружжям, це майно буде особистою приватною власністю того, на чиє ім'я воно придбане, і вважатиметься таким, що куплене на особисті кошти покупця.
      Майнові права та обов'язки подружжя як батьків
      СК України передбачає 2 способи розірвати шлюб подружжю, яке має дітей: через суд шляхом подачі позову або шляхом подачі спільної заяви, до якої має бути долучений договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей (ч. 1 ст. 109).

      Власне момент про участь у забезпеченні дітей кожним з батьків і можна охопити окремим розділом у шлюбному договорі. Тим більше, що і аліментний договір, і шлюбний повинні бути нотаріально посвідчені – чому б не об'єднати 2 в 1?
      Регулювання як щодо вже наявного майна, так і щодо майбутнього
      Важливий нюанс щодо будь-якого шлюбного договору – ним не можна змінювати власника майна (ч. 5 ст. 93 СК: «За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації»).

      Це означає, що шлюбний договір – це своєрідний аналог попереднього договору, коли сторони домовляються про те, на яких умовах укладуть основний договір у майбутньому: чи то придбають майно, якого ще нема (за договором купівлі-продажу, на підставі якого зареєструють право власності), чи поділять те, яке вже в них є (за договором про поділ чи виділ майна, який і буде підставою для реєстрації права власності, та який, на відміну від шлюбного, дозволить змінити власників).
      Режим майна подружжя як у шлюбі, так і в разі розлучення
      На щастя, поволі відходить у минуле думка, що укладати шлюбний договір означає зі старту налаштуватися на розлучення.

      Шлюбний договір – це не лише про поділ майна у разі розірвання шлюбу. Це також і про домовленості, протилежні поділу: наприклад, один з наречених має власне житло, і після шлюбу пара вирішила, що проживатиме сім'єю у цьому житлі, причому за компанію з ними житиме ще мама/тато/бабуся/троюрідний брат племінника сестри (ст. 98 СК України).

      Що треба писати?

      Формальні речі: реквізити свідоцтва про шлюб / довідки з відділу ДРАЦС про подання заяви про реєстрацію шлюбу
      Право на укладення шлюбного договору мають або подружжя, або наречені. Обидва ці статуси мають бути документально підтверджені. З подружжям усе просто – їхній статус підтверджує наявність свідоцтва про шлюб.

      Як щодо наречених? У законодавстві вони називаються «особи, що подали заяву про реєстрацію шлюбу». І немає єдиного стандартного документа, який підтверджує факт подання заяви до відділу ДРАЦС.

      Практика сформувалася таким чином, що нотаріусу подається (і залишається в матеріалах нотаріальної справи) довідка з відділу ДРАЦС про те, що пара подала заяву на реєстрацію шлюбу (навіть з датою, на яку запланований сам шлюб). Як альтернативу інколи відділи ДРАЦС дають нареченим запрошення на реєстрацію шлюбу.

      Зауважимо, що з 2016 року в Україні існує проект «Шлюб за добу», який має свою специфіку проведення: наречені звертаються до установи-організатора шлюбу, оформлюють документи, документи передаються працівникам відділу РАЦС, які реєструють шлюб. У зв'язку з прискореними темпами реєстрації РАЦСи не видають таким парам ні довідки, ні запрошення: мовляв, у вас є договір з організатором шлюбу, навіщо вам ще якісь папірчики?

      Автор цієї статті має позитивний досвід використання у нотаріуса копії договору про надання послуги з організації проведення державної реєстрації шлюбу в якості документа, який доводить, що пара таки подала заяву про реєстрацію шлюбу, а отже, має право укласти шлюбний договір. Тож можемо рекомендувати читачам робити так само.
      Юрисдикцію у договорах з іноземцем
      Великою популярністю шлюбні договори користуються у «змішаних» пар, де чоловік і дружина мають різні громадянства, а отже, ризикують зіткнутися з різним (часто діаметрально протилежним) правовим регулюванням сімейно-правових питань у їхніх державах.

      Юридичною мовою така ситуація називається «правовідносини з іноземним елементом» і регулюється Законом України «Про міжнародне приватне право».

      Мега-важливий момент, який потрібно уважно прописувати у подібних інтернаціональних договорах, – це:
      • за правом якої держави будуть регулюватися питання, не прописані у договорі, та
      • суд якої держави буде вирішувати спори, які виникнуть між подружжям,

      – і це НЕ тотожні речі.

      Так, ситуація, коли спір вирішує суд України, але за правом США – звучить фантастично, але де-юре можлива.
      Регулювання боргів і зобов'язань (особливо, коли є ФОПи)
      Шлюбний договір (особливо, коли у подружжя є численні бізнеси та фінансові зобов'язання) – це не тільки і не стільки про намагання убезпечити себе на випадок розлучення, скільки турбота про партнера і страхування його ризиків. Не вірите?
      Верховний Суд у 2016 році сказав (справа № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р.):

      «Згідно із частинами 1, 2 статті 52 ЦК України, фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

      Отже, майно фізичної особи-підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім'ї і яке придбане за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім'ї, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.»
      А через 4 роки злегка передумав:

      «Майно фізичної особи - підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 31 квітня 2020 року у справі № 394/1155/14-ц.»
      То майно особисте чи спільне? Як з'ясувати на 100%, придбане воно за кошти подружжя чи за чиїсь особисті? Укласти шлюбний договір і викинути це питання з голови.
      Тепер про борги.

      Велика Палата Верховного Суду рік тому у справі № 638/18231/15-ц вказала, що при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов'язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї, якщо питання про поділ цих зобов'язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов'язаннями СОЛІДАРНО усім своїм майном.

      Висновок базується на положенні ч.4 ст.65 СК України, де зафіксовано, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

      І це жесть!

      Тому що переклавши «з юридичної мови на людську», ми розуміємо ризики: якщо боржники відповідають солідарно, це означає, що кредитору немає різниці, з кого з них стягувати. Але ми ж не хочемо, щоб якщо чоловік візьме кредит і не зможе його повернути через черговий стрибок курсу долара, банк забрав майно дружини і вся сім'я з дітьми опинилася на вулиці, правда?

      Правда. Тож вирішуймо питання про поділ зобов'язань перш ніж ці зобов'язання на себе брати.
      Пункт про те, що при набутті/відчуженні майна згода іншого з подружжя не потрібна
      «4.4. Правочин щодо розпорядження майном може бути посвідчений нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з документа, що посвідчує право власності, договору, укладеного між подружжям, акта цивільного стану про укладення шлюбу та інших документів випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте до реєстрації шлюбу, за час шлюбу, але на умовах, передбачених шлюбним або іншим договором, укладеним між подружжям, за договором дарування, або в порядку спадкування, або за кошти, які належали їй (йому) особисто, тощо.

      4.5. Про перевірку цих обставин нотаріус робить відмітку на примірнику правочину, що залишається в матеріалах нотаріальної справи, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до примірника такого правочину.»
      Автор цієї статті вважає, що з аналізу вищенаведених положень Порядку випливає, що вже самого факту існування шлюбного договору достатньо для того, щоб не вимагати від чоловіка чи дружини згоду на відчуження майна. Адже, якщо ми домовилися, що це моє особисте майно, то само собою, що я розпоряджаюся ним самостійно без будь-чийого дозволу і схвалення.

      Але думка автора розбилася об сувору реальність, коли нотаріус звернув увагу, що в шлюбному договорі обов'язково треба додатково наголосити, що «при відчуженні майна, яке є особистою приватною власністю одного з подружжя, згода другого з подружжя не вимагається». Ну так щоб точно-преточно.

      Майте це на увазі)
      Ірена Найда
      Керівник практики приватних клієнтів та вирішення спорів
      АО «Бачинський та партнери»
      © 2021 Online Law School
      КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ
      Про курси та навчання:
      +380 (94) 847 04 20

      Для скарг і пропозицій:
      +380 (97) 951 87 25
      (Радейко Роман, CEO)

      КОНФІДЕНЦІЙНЯСТЬ